Лінійка, присвячена 144 - річчю від дня народження Лесі Українки

   1 ведучий: Доброго ранку, шановні учні та працівники училища! 25 лютого 1871 року народилася видатна українська поетеса, Лариса Петрівна Косач, яка творила під псевдонімом Леся Українка. Незгасимий вогонь її таланту палає уже 144 роки. Донька Прометея,як назвали її люди, несла їм вогонь своїх поезій,цю іскру Божу, за життя і несе зараз, устами нашими, її потомків. То ж нехай нев’янучими квітами вплітається у вінок безсмертя славній поетесі святкова лінійка, яку ми підготували з нагоди її вшанування. Хай звучить слово Лесі і слово про Лесю.

   2 ведучий: Лесю Українку, славетну й улюблену письменницю нашого народу, феноменальну жінку у світовій культурі - можна охарактеризувати її ж поетичним образом - "світло нагірне". Нагірною проповіддю було її слово, що будило з алергійного сну націю й вселяло віру й надію в її духовні сили. Але якою була поетеса зблизька - як людина, як член сім'ї, удома, в найближчому оточенні?

1 ведучий: Жила сім'я Косачів на Волині. Дівчинка зрос­тала в інтелігентній родині, яка мала давні во­лелюбні традиції. Батько, Петро Косач, юнаком брав участь у студентському русі. Мати Лесі Українки - Ольга Петрівна - ві­дома українська письменниця, яка друкувалася під псевдонімом - Олена Пчілка, а дядько - Михайло Драгоманов - відомий публіцист, історик, громадський діяч.

2-й ведучий. Леся була веселою дівчинкою .Любила співати і танцювати, жартувати, не зна­ла вона, що за її дитячими плечиками вже сто­їть біда. 19 січня вона пішла на річку подивити­ся хрещення води, застудилася і дуже заслабла. Почала боліти права нога, але ніхто не підозрював, яка страшна хвороба стоїть за цим, - туберкульоз кісток. Вона забрала в Лесі дитинство, юність, не дала змоги вчитися в школі,  нормально жити. Не­стерпні муки, роздираючі болі зробили Лесю стійкою, розвили в неї незвичайну силу волі.

Як дитиною бувало,

 Упаду собі на лихо,

 То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що болить?» - мене питали,

Але я не признавалась -Я була малою горда –

Щоб не плакать, я сміялась.

1-й ведучий. Леся казала: «Мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талант, то він не загине, - то не талант, що погибає від туберкульозу чи історії! Нехай і заважають мені сі лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей».

Геть те, думи, ви, хмари осінні!

Тож тепер весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

         2-й ведучий. Леся Українка дивувала своїм часто не дитячим сприйняттям навколишнього,думками про  неправду й поневолення, в якому перебував народ. Навіть перший  вірш «Надія»,написаний  9-літньою дівчинкою, вражає відчуттям туги за рідною країною, за волею.

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталась тільки надія одна:
 Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянуть іще раз на рідну країну,
 Поглянуть іще раз на синій Дніпро, -
 Там жити чи вмерти, мені все одно

      1-й ведучий. Дівчинка була дуже здібною до музики, старанно вчилася грати на фортепіано, мала добру вчительку, уважного педагога Ольгу Олександрівну Лисенко, дружину видатного  композитора, яка вміло  розвивала естетичні смаки учениці. Леся чула в собі покликання музиканта., але після операції лівої руки в жов­тні 1883 року мрію про високу професійну майстерність довелось забути.

2-й ведучий. Коли Лесі виповнюється 13 років, вона вже по-справжньому стає до літературної праці. Її поезії з'являються в друкові. Друкувати українські твори тоді було дуже й дуже важко, майже неможливо. Не було тоді в нас жодного українського журналу або газети. Отож Лесі довелося посилати вірші за кордон - у Галичину, що належала до Австро-Угорщини. Там у львівському журналі «Зоря» за допомогою Івана Франка та інших діячів української культури вірші юної поетеси за підписом Леся Українка, вперше побачили світ.

1ведучий.

Ще з юнацьких літ вона відчула свою силу в слові, зрозуміла, що саме воно - її наймогутніша зброя.

Слово, чому ти не твердая криця,

 Що серед бою так ясно іскриться?

 Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб'єш...

2 ведучий. Леся Українка мала хист висловлювати свої думки і погляди, весь запал свого палкого серця і гостроту небуденного розуму в ясних і зрозумілих образах. Була у неї давня мрія - написати твір, у якому б вона щедро використала багатства народного фольклору - повір'я, перекази, легенди і пісні. І ось вона здійснилася - улітку 1911 року вийшла друком геніальнадрама-феєрія «Лісова пісня» , у якій втілилась любов до рідної Волині, її краси, роздуми над долею і безсмертям творчих сил українського народу. Лесина хвороба - туберкульоз кісток - прогресувала, і лікарі порадили їхати на лікування до моря. Саме в Ялті Леся позна­йомилася з Сергієм Мержинським, який ліку­вався від туберкульозу легень. Нескінченні, невичерпні роз­мови з ним відкривали нові світи незнаних уяв­лень і почуттів, будили нову мрію життя.

.

  1 ведучий. В кінці літа 1900 року здоров'я Сергія Мержинського різко погіршало. Лесі не­гайно треба було їхати до Мінська рятувати коханого. Він писав, що навіть гину­ти при ній йому буде легше. Майже два з половиною місяці Леся відважно билася за життя свого друга. Та  рятунку не було - 16 березня він помер у неї на руках. Леся не любила показувати перед людьми своє особисте горе, вона намагалася затиснути його у грудях, і тільки білі листочки паперу чули сумний та пекучий шепіт змучених вуст.

2 ведучий.  На початку 1913 року розпочалися останні й най­тяжчі дні в її житті. Дізнавшись про стан дочки, Олена Пчілка ки­нула всі свої турботи і разом із найменшою доч­кою Ісидорою приїхала 17 липня в Кутаїсі. Рід­ній матері важко було впізнати Лесю - так вона змінилася. В цей час хвора здебільшого лежала, проте мала цілковиту ясність розуму, живо й бадьоро розмовляла. Та зупинити хворобу було вже неможливо... Леся померла на руках Олени Пчілки і Климента Квітки. Смерть Лесі Українки сколихнула не тільки Україну. Вся Росія проводжала в останню путь людину, котра віддала своє життя великій і не­вмирущій справі.

1 ведучий

Пройдуть роки, десятиліття, століття, а Ле­сина поезія буде жити, бо: «Від юних літ і до останнього подиху стояла наша прекрасна Леся Українка з вояцьким щитом у руці на стражі правди і добра, мов легендарна дівчина-витязь, закута в кольчугу свого безстрашшя, гідності і правоти».

У серці твому - України радість,

У твому серці  – України муки.

Ти - Українка і волинський ранок

 Устами цілував тебе у руки

Твій голос в пісні нашій,в нашому житті  ,

Твоя зоря цвіте над рідним краєм.

Так! Ти жива! Ти будеш вічно жити!

Ти в серці маєш те,що не вмирає.