Сценарій ранкової лінійки до 125-річчя від дня народження Остапа Вишні

ВЕДУЧИЙ:

Сміх людський – чудесна штука. Він мистецтво і наука. Він – в житті і для життя. Із  нікчемного й дурного  Посміятися не гріх.

Від малого й до старого — Всі ми любим щирий сміх Добрий сміх не б’є, не мучить, Він на світі жити учить. Тим - то бажаний для всіх!

ВЕДУЧА: Тисячоліттями людство зберігає й передає наступним поколінням веселі казки, дотепні історії, жартівливі пісні, кумедні небилиці, смішні афоризми, анекдоти, жарти… У сміху, як у сонця, тисячі променів і промінчиків.  Усмішка може враз змінити настрій – із сумного чи зажуреного, пригніченого чи ображеного зробити  кожного з нас веселим.  Аж сміятися  захочеться! І легше стає на душі!…

ВЕДУЧИЙ: Навряд чи знайдеться серед вас хтось, хто не читав чи не чув творів Остапа Вишні. У 20-х роках минулого століття письменник мільйони людей заохотив до читання української літератури. Недарма його називали «королем українського тиражу». І сьогодні ми святкуємо 125-річчя від дня його народження.

ВЕДУЧА: У своєму світобаченні Остап Вишня—проникливий лірик, син своєї землі, зачарований красою природи. Він любить героя своїх творів, хоч би яким той був. Сміх письменника доброзичливий, а не злісний і засудливий. Митець хотів, щоб його підневільний народ бодай посміхнувся. Загальна тональність гуморесок Остапа Вишні  — світла, сонячна.

ВЕДУЧИЙ:                                             Тільки він обрав собі імення,

   У якім вишнева гіркота

   Срібним цвітом чистого натхнення

   Життьові печалі обгорта.

   І не знають сміх вишневий п’ющі,

   В кого в серці туга не жила, -

  Що усмішка чиста і цілюща

   Виплива з гіркого джерела.

   Той не буде в людях сумувати,

   Хто напився із найглибших рік.

   Треба смуток мудрості пізнати,

                                      Щоб всміхатись людям цілий вік!

ВЕДУЧА: Остапа Вишню по праву можна вважати літературним  королем сміху, він був  веселим та оптимістичним життєлюбом. Народився гуморист на хуторі Чечва біля містечка Грунь  в багатодітній селянській сім’ї. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в  Київській військово – фельдшерській школі, після закінчення якої  працював фельдшером . Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, плідно вивчав українську мову та літературу.

ВЕДУЧИЙ: У спогадально-біографічній усмішці «Отак і пишу» Остап Вишня розповів про свої перші кроки в журналістиці. А почалося з того, що, працюючи в редакції «Селянської правди», Вишня написав для «внутрішнього вжитку» усмішку про комічні епізоди і курйози в редакційному житті. Твір зацікавлено слухали і сміялися, а редактори почали напосідати: напишіть фейлетон.

Учень (від імені Остапа Вишні):

Я їм кажу:

— Та не вийде в мене!

А вони мені:

— А ви спробуйте!  Напишіть!

     Почав писати. Іноді виходило, іноді не виходило... Згодом почало частіше «виходити», ніж «не виходити». Почав частіше братися за Гоголя, за Щедріна і за Чехова... Читав, думав: «Чому смішно? Звідки сміх?» Діставав словники, збірники приказок... І прислухався. Прислухався і в трамваях, і на базарах, і по ярмарках, і по поїздах,— чому сміються, чого так весело?.. І записував.

ВЕДУЧА: Його життя було незвичайним, наповненим най різноманітні шими подіями, сумними і радісними, але він завжди сприймав їх із гумором. Певно, такий удався. Протягом усього свого життя Остап Вишня допомагав людям. Він їх дуже любив. І вони його любили і поважали надзвичайно. Максим Рильський, найближчий друг, так казав про це: «Він світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів і гриміти, як грім, і того голосу боялись усі плазуни й негідники».

ВЕДУЧИЙ:                                                        Стражденний син стражденного  народу.

Кришталь з його кривавої сльози.

Він не згинавсь, хоч як гула негода,

І не здригавсь від гуркотів грози,

Змагався він з життям самим,

Коли людина ти – зітхни за ним.

ВЕДУЧА: У 1927 р. Остап Вишня написав два дуже дошкульних памфлети «Чукрен» і «Чухраїнці», у яких нищівно висміяв малопривабливі риси деяких українців, що їх злостивці не забарилися приписати всьому народові. Гадаємо, не з веселого жарту вдався Остап Вишня до класифікації п’яти «провідних» рис «чухраїнця».

Учень (від імені Остапа Вишні):

Зауважу: не у к р а ї н ц я (бо це принижувало б націю), а ч у х р а ї н ц я, який живе серед нас і понині.

Риса 1.— Якби ж знати?

Риса 2.— Забув.

Риса 3.— Спізнивсь.

Риса 4.— Якось-то воно буде!

Риса 5.— Я так і знав.

ВЕДУЧИЙ: 1933року письменника звинувачують у контрреволюційній діяльності. Його засуджують до розстрілу ,який потім замінюють десятирічним ув’язненням. Покарання він відбував у сталінських таборах . Відбувши десятирічне заслання, Павло Михайлович реабілітований судовими органами. Та пыдырваний неволею, помирає від численних хвороб.

ВЕДУЧА:  Справді: хіба можна сказати про нього – був?   Він є і завжди буде з нами. Сміх вічний! І в час радості, і в годину жорстоких випробувань сміх був надійною зброєю. Сміх і сьогодні  надихає,  вселяє снагу і силу, веде вперед. Сміх  завжди житиме, як житиме й один із його майстрів – Остап Вишня.

Учень (Остап Вишня).  Дякую за такі теплі слова, мої любі.Хоч сьогодні і моє свято, та я дарую вам кумедну гумореску.

ДЕ БЕРУТЬСЯ ДІТИ

Де взялися ми?  - онуки
Спитали в бабусі
А бабуся пояснила
В старовиннім дусі:
- Тебе знайшли у капусті,
Тебе в бараболі
Тебе знайшли під вербою.
Тебе - на тополі.
Тебе знайшов на соломі
Біля клуні татко…

І тут раптом обізвалось якесь онучатко:
- От сімейка, так сімейка!
Хоч тікай із дому.
Хоч би одне появилось
На світ по-людському.